Видання Foreign Policy розповідає про те, як склалися долі відомих діячів радянської розвідки. В початку списку сусідять люди, які отримали широку популярність вже після скасування КДБ: президент РФ Володимир Путін і Олександр Литвиненко, якого одні вважають “відважним правдорубом”, поплатившимся за критику російських спецслужб, а інші “безрозсудним ухарем”…
Радіоактивний труп нагадав світові, що методи КДБ, можливо, пережили саму організацію”, – зазначає упорядник біографічного огляду Кеті Села.
Не уникнув розбіжностей з Кремлем і Борис Карпічков. Він був завербований КДБ у 1984 році, працював у Латвії в структурі Другого головного управління (зовнішня контррозвідка), а після розпаду СРСР впровадився в латвійські спецслужби і став подвійним агентом, розповідає публікація.
Судьбы агентов КГБ
В середині 1990-х ФСБ стала “все сильніше розчаровувати” Карпичкова. Після викриття латвійцями він ненадовго повернувся в Росію, але в кінці 1990-х за підробленим паспортом, що залишився в нього з часів роботи в КДБ, виїхав до Великобританії. Карпічков давно вийшов у відставку, живе в Лондоні, намагається не привертати до себе уваги і “постійно озирається”, побоюючись за родину.
Ще один перебіжчик – Олег Лялін, з 1960-х працював у Лондоні під прикриттям радянського торгового представництва, – відомий тим, що спровокував саму масову висилку радянських дипломатів на Заході. Інструмент впливу на Ляліна агенти MI-5 отримали в 1971 році, коли з’ясувалося, що у нього роман з секретарем, Іриною Теплякова.
Судьбы агентов КГБ
Через кілька місяців Ляліна заарештували за їзду в нетверезому вигляді. Затримав його тим ввечері поліцейський згадував, що, коли він посадив Ляліна в патрульний автомобіль, шпигун розтягнувся на задньому сидінні, поставивши ноги на плече офіцерові, і став кричати: “Ти не можеш зі мною говорити, ти не можеш мене бити, я агент КДБ”.
В обмін на співпрацю з британською розвідкою Лялін вимовив протекцію для себе і Теплякова. Вони одружилися, але шлюб виявився недовговічним. Лялін помер в 1995 році після тривалої хвороби, причому до цих пір невідомо, що це була за хвороба, і де саме шпигун провів останні роки.
Судьбы агентов КГБ
Василь Мітрохін служив в КДБ з 1948 по 1984 рік. У 1956-му його перевели на роботу в архів КДБ. Розчарований критикою в адресу Йосипа Сталіна в секретній доповіді Микити Хрущова на XX з’їзді КПРС, Мітрохін став виносити їх архіву секретні документи і копіювати їх. Копії він складав у пакети з-під молока і закопував у себе на городі або ховав під мостинами.
Як з’ясувалося пізніше, за 12 років матеріалів накопичилося на шість валіз, розповідає журналістка. У 1992 році Мітрохін спробував передати архів ЦРУ, але отримав рішучу відмову”. В результаті йому вдалося зацікавити MI-6: британці вивезли Мітрохіна в Сполучене Королівство, призначили йому охорону і дозволили змінити ім’я. Свої дії він пізніше пояснював “почуттям боргу російського патріота”. Помер Мітрохін у віці 81 року від запалення легенів.
Судьбы агентов КГБ
Олдрідж Еймс протягом дев’яти років був радянським кротом у ЦРУ. Свою кар’єру в розвідці він розпочав у 1962 році, але “з завданнями по вербуванню шпигунів справлявся так погано, що періодично йшов в запій і впадав у депресію, стверджуючи, що розчарований тим, який перед ним постала американська зовнішня політика”, пише Foreign Policy.
Будучи переведений у відділення, курировавшее операції на території СРСР, Еймс отримав доступ до особистих даних американських агентів в Росії. В цей період він був обтяжений шлюборозлучним процесом і величезними боргами своєї коханки. “Пізніше Еймс зізнавався, що йому було потрібно близько 50 тис. доларів, і згадував, що почув, ніби за шпигунство на свою користь КДБ виплачував співробітникам ЦРУ якраз таку суму”.
Судьбы агентов КГБ
В цілому він склав 25 осіб, у тому числі “одного зі своїх кращих друзів” Сергія Федоренка, і заробив близько 4 млн доларів. У 1994 році Еймса викрили, судили і засудили до довічного ув’язнення, яке він відбуває тепер в одній з в’язниць штату Пенсільванія.
Агента КДБ Олега Калугіна відправили в США за програмою фонду Фулбрайта для навчання журналістиці та подальшої роботи під прикриттям, продовжує видання. Незабаром він перебрався із Нью-Йорка в радянське посольство у Вашингтоні, а в 1974 році став наймолодшим генералом КДБ.
Судьбы агентов КГБ
Удача змінила Калугіну, коли Володимир Крючков, в той час висхідна зірка КДБ, звинуватив його в тому, що завербований їм чоловік виявився американським шпигуном. Агент повернувся в Росію, де йому доручили стежити за нелояльно налаштованими громадянами.
Калугін став зливати інформацію про корупцію в КДБ. Через деякий час після звільнення з КДБ у 1990 році Калугін переїхав до США і став викладати в Католицькому університеті Америки, написав книгу, в якості консультанта брав участь у розробці комп’ютерної гри.
Володимир Путін, який, за словами Калугіна, “був у дуже маленькому званні, щоб переді мною звітувати”, назвав його зрадником. У 2002 році відбувся заочний суд, який засудив Калугіна до 15 років в’язниці. Зараз він викладає в Центрі досліджень проблем контррозвідки і безпеки і входить до складу керівництва Музею шпигунства (Вашингтон).