Несправжній герой
Зараз всі сумують за Доренко. Деякі навіть вважають, що його отруїли. І тільки я, мабуть, не приєднаюся до загального хору скорботних.
Я добре пам’ятаю 1999 рік. Як відомо, тоді почалося суперництво прихильників Лужкова-Примакова і групи, об’єднаної навколо Єльцина (так званої “Сім’ї”), куди входили олігарх Абрамович, Березовський, Волошин, Юмашев і Тетяна Дяченко. Ніхто на початку 1999 року не сумнівався, що втратив будь-яку легітимність алкаш Єльцин і його оточення спочатку програють вибори в Держдуму, а потім (березень 2000) і вибори президента. Причому, на відміну від продажного Зюганова, який в 1996 році просто “злив” вибори в обмін на “вічний” мандат в Держдумі і легку роль системного опозиціонера, у Лужкова було реальне бажання взяти владу, за ним була реальна сила і підтримка регіонів (президенти Татарстану, Башкирії, інших регіонів стояли на боці московського мера). А Примаков тоді зробив неможливе: за рік вивів країну з найтяжкої кризи, обумовленого дефолтом 98 року. Тому народ теж спочатку симпатизував цій групі.
Під Борисом Миколайовичем реально захитався трон, і разом з тим, виникла ймовірність усунення тих олігархів, які нажилися на розграбування країни і використовували її як кормову базу для особистого збагачення. І в цих умовах “Сім’я” пішла на безпрецедентний крок. Наступником Єльцина був призначений маловідомий тоді Путін, а лежали під Березовським ЗМІ (в першу чергу, ОРТ) обрушилися на Лужкова і Примакова. І головну роль у тій інформаційній війні грав Доренко. Будучи на повному утриманні Березовського, Доренко кожні вихідні у своїй телепередачі в прайм-тайм (на час – з вересня 1999 по вересень 2000 р., у самий розпал передвиборної кампанії, авторська програма Доренко замінила “Час” на ОРТ!) “мочив” супротивників Єльцина – Лужкова і Примакова.
Створене ним кліше “Лужков — майже вбивця”, “Примаков — майже інвалід”, освячене ефірної магією — “це по телевізору сказали” (різновид народного затвердження “в газетах брехати не будуть”), — зробили свою справу: народ на грудневих виборах 1999 прокатав лужковську партії “Вітчизна-Вся Росія” і вибрав єльцинську партію”Єдність” (майбутня Єдина Росія). Лужков і Примаков, зроду не слыхавшие в свою адресу таких поношений, до кінця 1999 р. були повністю деморалізовані. Ошельмованные телекиллером Доренко на всю країну, вони вже не думали про боротьбу та не посміли висуватися на президентських виборах. Єльцин і Березовський перемогли. За допомогою телевізора і Доренко. Так що, коли якась Ольга Глацких буде говорити, що “держава вам нічого не винен”, а Єдина Росія в черговий раз підніме пенсійний вік, просто згадайте, що Доренко був одним з тих, хто сприяв тому, що зараз відбувається. І образ “героя” буде вже не таким яскравим.

Олександр Проханов: Доренко — зірка російської журналістики
Василь СМИРНОВ, кандидат філософських наук (Великий Новгород)