Безумовно, однією з найбільш мусована в російських експертних колах і новинних виданнях тим на сьогоднішній день є негласне хитросплетіння в реалізації амбітного контракту на поставку турецькій стороні чотирьох зенітно-ракетних комплексів великої дальності С-400 «Тріумф» загальною вартістю близько 2,5 млрд. доларів. Далеко не всі знають про те, що складність здійснення даної операції пов’язані не тільки з потужним лобіюванням просування американської оборонної продукції на європейському і переднеазиатском ринках озброєння по лінії FMS («Foreign Military Sales», «Іноземні військові продажу»), але і з далекоглядним бажанням ГШ ЗС Туреччини вбити відразу двох зайців.

Хитра стратегія оборонного відомства Туреччини, спочатку передбачає закупівлі як російських, так і американських зенітно-ракетних систем, має виключно технологічну таємницю
По-перше, отримати цілий «пакет» критичних технологій, що стосується архітектури радіоелектронної елементної бази РЛС подсвета і наведення 92Н6Е комплексу С-400 «Тріумф» (дана станція представлена пасивної фазованими антеною ґратами з збільшеними енергетичним потенціалом, перешкодозахищеністю і дальністю дії у порівнянні з РЛС 30Н6Е2 комплексів С-300ПМ1/2), а також конструкції зенітних керованих ракет великої дальності 48Н6Е3/ДМ, що входять в боєкомплект «четырехсотки». Як повідомило турецьке новинне видання «Anadolu» 19 травня 2019 року з посиланням на президента республіки Реджепа Ердогана, після реалізації вищевказаного контракту Анкара планує запустити великосерійне виробництво С-400 спільно з «Концерном ППО «Алмаз-Антей».
Неважко припустити, що для реалізації задуманого турецьке оборонне відомство планує задіяти національні військово-промислові концерни «ASELSAN» і «Roketsan», фахівці яких володіють величезним досвідом в проектуванні контейнерних оптико-електронних комплексів розвідки і цілевказівки «ASELPOD», станцій радіотехнічної і радіоелектронної розвідки «Koral», радарів раннього повітряного попередження, а також ракетного озброєння. Саме вони будуть брати пряму участь в перебиранні основних вузлів наших радарів 92Н6Е, детальне вивчення і тестування яких дозволить почерпнути перелік критичної інформації, необхідної для ліквідації «дитячих хвороб» («вогкості» елементної бази), а також майбутньої модернізації перспективного турецького зенітно-ракетного комплексу малої і середньої дальності «Luna-A», який планують довести до рівня оперативної готовності вже в найближчі роки.
По-друге, Міністерство оборони і Генштаб Збройних сил Туреччини зовсім не планують позбутися не менш технологічно привабливого «ласого шматочка» — американських зенітно-ракетних / протиракетних комплексів середньої дальності «Patriot PAC-3MSE», контракт на придбання яких з завидною регулярністю нав’язується Анкарі взамін на відмову останньої від закупівлі російських С-400. Саме з цієї причини ще на початку січня 2019 року з вуст глави зовнішньополітичного відомства Турецької Республіки Мевлюта Чавушоглу прозвучала заява про готовність одночасної закупівлі як наших «Тріумфів», так і американських «Пэтриотов».
З цієї ж причини з перших чисел травня 2019 року (на тлі побоювань роздобути важкий «брикет» антитурецьких економічних санкцій) високопосадовці зовнішньополітичного та оборонного відомств Туреччини стали більш обережно обходити наріжні питання, пов’язані з майбутньою реалізацією угоди по закупівлі С-400, що проявилася у зникненні з новинних стрічок турецьких ЗМІ ствердних заяв про відмову від закупівлі «Patriot PAC-3» і винищувачів 5-го покоління F-35A на користь наших комплексів. Отже, всі дії Анкари в плані турецько-російського військово-технічного співробітництва з недавніх пір здійснюються виключно тихою сапою.
І тут постає цілком логічним питанням: які технологічні переваги рэйтеоновско-локхидовского «Patriot PAC-3MSE» (у порівнянні з експортною модифікацією С-400 «Тріумф») викликають настільки непідробний інтерес у фахівців з Міноборони і Генштабу ЗС Туреччини? В першу чергу це эндоатмосферная 5-махова ракета-перехоплювач MIM-104F PAC-3MSE. Незважаючи на досить обмежену дальність роботи по балістичним і аеродинамічним цілям (30 та 75 км відповідно), дана зенітна ракета володіє двома незаперечними перевагами перед використовуваним в боекомплекте «четырехсотки» перехоплювачем 48Н6ДМ:
— можливістю кінетичного знищення високошвидкісних сверхманевренных засобів повітряного нападу методом «hit-to-kill» завдяки залученню «газодинамічного пояса» з 180 імпульсних микроракетных двигунів (розташовані перед аеродинамічним фокусом ракети, у її носовій частині, і дозволяють реалізувати перевантаження в більш ніж 55 од.), а також завдяки наявності активної радіолокаційної ГСН міліметрового Ka-діапазону, яка має високими дозволом сканування повітряного простору і точністю захоплення цілі;
— здатністю перехоплення цілей, що знаходяться за межами радиогоризонта (на відстані понад 20-25 км); в тому числі по целеуказанию від перебувають на озброєнні ВПС Туреччини літаків радіолокаційного дозору і наведення Boeing 737&C «Peace Eagle», переданому по захищеному радіоканалу мережі «Link-16».
Прагнення Туреччини всидіти одночасно на двох стільцях пов’язано переважно з неможливістю отримання боєкомплектів, представлених унікальними ЗУР 9М96Е2
В Анкарі чудово обізнані про те, що опціональний пакет поставляються турецькій стороні Із-400 ні в першій, ні в наступних партіях не буде включати в себе інтеграцію зенітних керованих ракет великої дальності з активними РЛ ДБН 9М96Е2, оснащеними газодинамічними двигунами поперечного управління і володіють схожими з MIM-104F льотно-технічними якостями, а також в 1,8 рази більшим радіусом дії (130-150 км).
Не спокушаються представники військового відомства Турецької Республіки та щодо подальшого укладення контракту на закупівлю перспективних ЗРК С-350 «Витязь», оснащені передовими ЗУР 9М96Е2. Активна військово-технічна підтримка ісламістських формувань «Тахрір аш-Шам» в «идлибском гадюшнику», включаючи перекидання механізованих підрозділів регулярної турецької армії в район пануючих висот, розташованих північніше р. Кафр-Набуда (для парирування наступального потенціалу урядових сил Сирії), вже точно не сприяє формуванню сприятливого ґрунту для продовження військово-технічного співробітництва між Москвою та Анкарою в далекій перспективі. Зважаючи вищевказаних обставин спостерігається спритність Анкари практично не викликає подиву.
Автор:Євген Даманцев