Президент США Дональд Трамп заявив 27 травня, що США не домагаються зміни режиму в Ірані. Почувши таке, хочеться відразу ж відповісти фразою відомого режисера Костянтина Станіславського: «Не вірю!» І для цього є всі підстави

З урахуванням аналізу складається на поточний момент обстановки можна припустити, що США вибрали варіант дій з економічного удушення Ірану з метою зниження її економічного і військового потенціалу, підвищення невдоволення населення, посилення сепаратистських тенденцій в країні і повалення чинної влади в результаті дестабілізації внутрішньої обстановки. В описаному вище сценарії пряме військове втручання з боку США не передбачається. Військова сила в даному випадку відіграє роль фактора стримування.
Можна сказати, що позиція Дональда Трампа щодо Ірану виглядає досить послідовною. Ще до участі у виборах президента США Трамп виступав проти проводиться адміністрацією Барака Обами політики на іранському напрямі, він вважав її занадто м’якою.
Одержавши президентські повноваження, Дональд Трамп в серпні 2018 року видав указ про односторонній вихід США з договору про «ядерної угоді», офіційну назву «Спільний комплексний план дій». Угода від 2015 року передбачає в обмін на зняття санкцій з Ірану відмову від збагачення урану і створення ядерної зброї. Цей документ дає право Ірану розвивати ядерну енергетику. Угода була підписана з однієї сторони Іраном, з іншого – постійними членами Ради безпеки ООН (Росією, США, Китаєм, Британією і Францією), а також Німеччиною.
З серпня 2018 року почався період відновлення санкцій проти ІРІ з боку США. Другий санкційний етап стартував 5 листопада 2018 року. Було введено ембарго на експорт іранської нафти. Тоді ж Іран відключили від міжнародної міжбанківської системи SWIFT.
На шість місяців США дозволили закуповувати іранську нафту восьми країнах: Греції, Італії, Тайваню, Індії, Китаю, Південної Кореї, Туреччини та Японії. В кінці квітня 2019 року даний дозвіл Сполученими Штатами продовжено не було. Але вже заздалегідь Греція, Італія і Тайвань перестали купувати нафту в Ірану. Інші країни припинили це робити з початку травня.
Найбільшими імпортерами іранської нафти були Індія та Китай. І була надія на них як на великі країни, здатні проводити незалежну від США політику, однак ці очікування не виправдалися. У минулий період американських санкцій проти Ірану у 2012-2015 роках Індія, до речі, купувала іранську нафту.
Згідно зі звітом Міжнародного енергетичного агентства, експорт нафти Ірану впав з 2,6 мільйонів барелів на добу в квітні 2018 року до 1,3 мільйонів барелів на добу в квітні 2019 року. За травень результати ще гірше. Агентство Reuters з посиланням на джерела на ринку повідомляє про падіння даного показника до 500 тисяч барелів на добу.
Під час минулої санкційної кампанії у 2012-2015 роках експорт Ірану не опускався нижче 900 тисяч барелів на добу. Таким чином, зараз економічні санкції набагато жорсткіші.
Іран володіє доведеними запасами нафти у розмірі 157 мільярдів барелів. ОПЕК вважає, що в 2012 році доходи країни від експорту нафти становили 101 мільярд доларів, до 2015 року вони зменшилися до 27 мільярдів доларів. Зняття ембарго дозволило Ірану підняти в 2016 році рівень доходів від продажу нафти до 41 мільярда доларів, у 2017 році цей показник зріс до майже 53 мільярди доларів. Таким чином, можна приблизно підрахувати, що при експорті в 500 тисяч барелів на добу Іран може отримувати дохід у розмірі близько 12-13 мільярдів доларів в рік.
Однак тут варто прислухатися до думки міністра енергетики Саудівської Аравії Халіда аль-Фалиха, який сказав, що ніхто точно не знає, скільки нафти виробляє і експортує Іран, багато поставки залишаються непоміченими. Сполучені Штати поставили завдання звести експорт іранської нафти до нуля. Вважаю, що значне зниження вже досягнуто, але знизити до нуля навряд чи вийде: сірий ринок поставок нафти буде працювати практично при будь-яких умовах.
На нафти США не зупинилися. 8 травня 2019 року президент США Дональд Трамп підписав указ про санкції щодо виробників і продавців сталі, алюмінію, міді та заліза з Ірану. Новий указ ставить метою позбавлення Ірану доходів: «Мова йде про доходи, які можуть бути використані для розповсюдження зброї масового знищення, фінансування терористичних угруповань, агресивних дій в регіоні і для військової експансії».
Як же санкції позначилися на економіці Ірану і його населення. За даними МВФ, у 2018 році в Ірані сталася рецесія з негативним зростанням ВВП на 3,8% і прискоренням інфляції, яка досягла 31,2% (після 9,6% у 2017 році). При подальшому посиленні санкцій США прогноз МВФ на 2019 рік — загострення кризи з рецесією ВВП на 6% та прискоренням інфляції до 37,2%.
Сильна сторона Ірану полягає в тому, що він має достатньо високий рівень валютних резервів в 100 мільярдів доларів і низький рівень зовнішнього боргу – за оцінками МВФ, 9% від ВВП в 2018 році.
Різке зниження курсу ріала і дефіцит необхідних товарів викликали невдоволення населення і до введення нинішнього режиму санкцій з боку США. Протести пройшли по країні ще в кінці 2017 року. Зараз кількість незадоволених громадян стає все більше. Населення дратують витрати уряду на підтримку країн-союзників і підконтрольних угруповань за кордоном. Мова йде про Сирії, Палестині, Лівані та Іраку.
За інформацією американських і ізраїльських джерел, тільки ліванське угрупування «Хезболла» отримувала з Ірану в рік за 700 мільйонів доларів. Фінансові проблеми викликали скорочення її фінансування. Це призвело до висновку значних сил угруповання з Сирії на територію Лівану, і зниження місячного платні членам організації.
Також є інформація про те, що проіранські сили вже не беруть участі в нинішньому настання сірійських військ на північному заході Сирії. Так скорочення доходів від нафти вдарила по фінансуванню союзників Ірану.
Сполучені Штати будуть використовувати і чинник сепаратизму всередині Ірану, особливо курдське питання. А сепаратизм завжди піднімає голову при ослабленні режиму. На південно-заході країни живуть араби, їх приблизно два відсотки від усього населення. На південно-сході ІРІ проживають белуджі, їх теж близько двох відсотків.
На північному заході Ірану знаходиться регіон компактного проживання курдів, їх десять відсотків від вісімдесяти мільйонів іранців. В Іраку вже є Іракський Курдистан. У Сирії США створюють Сирійський Курдистан на 28% сирійській території. На черзі може з’явитися і Іранський Курдистан – 10% від 80 мільйонів – це 8 мільйонів чоловік.
Російські військові експерти оцінювали потенціал, необхідний США для різних сценаріїв війни проти Ірану після появи інформації про те, що Пентагон розглядає питання направлення на Близький Схід військового контингенту в 120 тисяч чоловік. Найбільш повно це питання висвітлив Костянтин Сівков, президент Академії геополітичних проблем, в інтерв’ю газеті «Погляд».
Перший варіант дій передбачає нанесення обмеженого авіаційно-ракетного удару по об’єктах ядерної комплексу Ірану, і зазначеної чисельності буде достатньо. При другому варіанті дій – проведення масштабної повітряної компанії з метою руйнування економіки Ірану – угруповання в 120 тисяч людей буде достатньо тільки на початковий етап повітряної компанії, так як значні ресурси знадобляться для її обслуговування і захисту.
На третій варіант дій – варіант затяжної війни з Іраном та окупацію її територій, тобто варіант повномасштабної війни, що передбачає введення сухопутних військ на іранську територію, потрібно вже угруповання військ США приблизно в один мільйон чоловік.
На сьогоднішній день президент США погодив відправку на Близький Схід 1500 військовослужбовців. Той факт, що на Близькому Сході ЗС США мають тільки сили стримування, підтверджує і відставний полковник ЗС США Дуглас Макгрегор, ветеран першої війни в Іраку.
В інтерв’ю телеканалу Fox News він сказав наступне: «Ми зазвичай розміщуємо такі сили в часи кризи або будь-якої напруженості, щоб вселити нашим друзям і партнерам, що якщо Іран почне атаку в їх сторону, то ми можемо націлити балістичні ракети в її бік».
На думку Макгрегора, Саудівська Аравія, ОАЕ та Ізраїль хочуть використовувати Сполучені Штати в своїх інтересах. Він також вважає, що Іран взагалі не загрожує США. Макгрегор зазначив, що військову флотилію США необхідно вивести з Перської затоки і розгорнути її в Аравійському морі або навіть в східному Середземномор’ї.
Вже два тижні ходять чутки, що Дуглас Макгрегор може змінити Джона Болтона на посаді помічника президента США з національної безпеки. Занадто різкі дії Болтона з розв’язання кризи з Іраном викликали невдоволення Дональда Трампа.
Нещодавно з закликом проявити стриманість у відносинах з Іраном виступив і Джеймс Мэттис, колишній глава Пентагону. Перебуваючи в Об’єднаних Арабських Еміратах, він сказав: «Сполучені Штати повинні виграти час, щоб зберегти мир і стабільність і дозволити дипломатам працювати дипломатичними методами над тим, як зберегти світ ще на одну годину один день, один тиждень, місяць або рік».
Іран, зі свого боку, також не зацікавлений у війні. Днями глава іранського МЗС Мохаммад Джавад Зариф на зустрічі зі своїм іракським колегою Мухаммедом Алі аль-Хакимом в Багдаді запропонував країнам Перської затоки підписати договір про ненапад. За його словами, Тегеран хоче найкращих відносин з державами регіону і вітає будь-які пропозиції по зниженню напруженості.
Що ми маємо. Жорсткі економічні санкції проти Ірану з боку США. При цьому вони значно жорсткіше тих санкцій, що застосовувалися проти ІРІ в 2012-2015 роках. Незначне збільшення військового контингенту США на Близькому Сході, яке можна оцінити як потенціал стримування.
У США в 2020 році повинні відбутися чергові вибори президента США, на яких Дональд Трамп виставить свою кандидатуру.
У відповідь на прибуття в Перську затоку авіаносної ударної групи «Авраам Лінкольн», додаткових сил авіації і батареї ЗРК «Патріот» збройні сили Ірану провели необхідні заходи щодо передислокації сил і засобів ППО і систем протикорабельного зброї. З боку Ірану йде пошук шляхів обходу економічних санкцій, використовуються інструменти дипломатії, в тому числі, висувається пропозиція укласти договір про ненапад з країнами Перської затоки.
Таким чином, політика США щодо економічного удушення Ірану буде продовжена. Очікується введення нових санкцій. Зниження доходів призведе до зниження економічного і військового потенціалу Ірану і його союзників. Розрахунок також робиться на те, що економічні труднощі призведуть до зростання невдоволення населення, посилення сепаратистських тенденцій в країні і дестабілізації внутрішньої обстановки, яка може при зовнішньої допомоги в кінцевому підсумку призвести до зміни чинної влади.
Збройні сили США будуть виконувати функцію стримування. Більш активні дії можуть бути зроблені в 2021 році, після вступу на посаду нового президента США, якщо їм залишиться Трамп.
Різке загострення обстановки можливе в результаті якої провокації з боку основних бенефіціарів війни США з Іраном (Ізраїль, Саудівська Аравія), або в разі спроби Ірану розвивати військову ядерну програму і створити потенціал у цій сфері.
Володимир Васильєв, ІА Rex