Торгова війна Америки з Китаєм показує неминучість розпаду економіки і технологій на територіально закриті кластери

На прес-конференції за підсумками токійської зустрічі з Сіндзо Абе президент США заявив про неготовність Америки підписувати нову торговельну угоду з Китаєм. Причин названо дві. Поточні умови не влаштовують Білий дім, до того ж Трамп цілком задоволений розміром додаткових фінансових надходжень від митних санкцій на китайський імпорт. Винен, «звичайно», Пекін, не бажаючий прогинатися на американські умови. Це ті, де він продає в США своїх товарів сильно менше, а купує американських, мінімум, удвічі більше.
Однак за традиційно яскраво емоційної позитивної промовою лідера Америки криється низка моментів, що дозволяють вважати, що глобальний процес насправді рухається зовсім в іншому напрямку.
Справа навіть не в гучному відкритому листі американських виробників господареві Овального кабінету. Хоча і воно вже є досить гучним дзвоником. Виробники і рітейлери абсолютно відкрито визнають, що 98% споживаних у країні товарів легкої промисловості (одяг, взуття, білизна, від нижнього до постільної, головні убори і навіть всякі там прапорці для публічних заходів) повністю імпортуються. А 70% імпорту відбуваються з Китаю. Це добре. При великому бажанні власний випуск сорочок з підодіяльниками можна і відновити.
Гірше інше. Починаючи з середини 70-их років ХХ століття процес фінансової глобалізації перетворив світову економіку в складний конгломерат критично пов’язаних між собою технологічних і виробничих ланцюжків. З-за яких нинішня американо-китайська торгова війна все більше скидається на різанину між сіамськими близнюками.
В якості прикладу у всій красі і величі виступає нинішня битва Трампа з Huawei. З одного боку, він намагається вбити головного конкурента, який посягнув на ринок Apple, і на ринок процесорів, з іншого. Китайська корпорація почала випуск власних «каменів» і становить на їх основі топову частину своєї лінійки, формуючу вже третину обсягу збуту її мобільних пристроїв. Але разом з цим введені проти китайської електронної галузі санкції обмежують продажу Qualcomm, Xilinx і Broadcom, що входять до списку основних провідних технологічних стовпів американської економіки. Тому що саме китайські компанії сьогодні формують більше половини їх загальної корпоративної виручки.
І якби справа обмежувалася тільки мобільними пристроями, абсолютно аналогічному становищі перебувають сегменти обладнання зв’язку і персональних комп’ютерів.
Коли Вашингтон взяв за горло іншого китайського вискочку — корпорації ZTE — світовий ринок здригнувся і на мить збився з дихання. Але пізніше Міністерство торгівлі США зуміла дотиснути жертву на мирову угоду. Китайська сторона визнала обґрунтованість звинувачень, принесла вибачення і поклала на рахунок американського Мінфіну 400 млн доларів в якості страхової суми. Яку уряд Сполучених Штатів обіцяє потім «повернути», якщо протягом наступних десяти років ZTE не допустить нових порушень.
Масштаб нинішньої війни з Huawei виявився, по-перше, сильно більше, по-друге, на цей раз китайці вперлися принципово і боляче контратакують. Наприклад, Пекін, крім відповідних санкцій на 60 млрд доларів, ще оголосив про припинення закупівель американських енергоносіїв та скорочення імпорту продовольства. Це означає, що обидві сторони пішли на принцип, і легкої перемоги не передбачається.
Сторони готові використовувати всі доступні важелі. У тому числі, що стосуються взаємопов’язаних технологічних і сировинних ланцюжків. Під ударом виявляються всі галузі будь-яким чином задіяні в електронній піраміді: транспорт, виробництво елементної бази, видобуток сировини і виробництво вихідних матеріалів, а також, наприклад, медицина, сьогодні вкрай широко застосовує комп’ютерне обладнання у свій роботі.
Місцями доходить до смішного. У комплексному доповіді обсягом у три сотні сторінок «Оцінка і зміцнення виробничої і оборонної ланцюжка поставок. Відмовостійкість США» Пентагон був змушений визнати критичність своєї залежності, подолати яку вони поки не знають як.
Експерти Investing.com провели оцінку ступеня залежності американських компаній від ризиків глобальних ланцюжках поставок. Картина вийшла епічної. У своїй статті головний стратег Saxo Bank по ринку акцій вже зараз вони настійно рекомендують позбуватися від вкладень в будь напівпровідникові бізнеси США. Прямо кажучи, що пік прибутків пройдено, і в найближчі 12 месяцец слід очікувати повсюдне падіння продажів, а значить фінансових показників. В тому числі, біржових котирувань їх акцій.
Але все перераховане є лише вершиною айсберга. Крім самих грошей і прикордонного податку, конвенційним інструментом війни сьогодні стають все ключові технології. Особливо точкові блокуючі.
Приміром, епізодом в протистоянні США з Huawei виявився наказ британської компанії ARM своїм співробітникам заморозити всякі контакти і ігнорувати зобов’язання перед цим китайським електронним гігантом. А все тому, що в основі власного хуавеевского процесора моделі Kirin 980 лежить ліцензія АRM на її процесорне ядро cortex-a76. В якій мірі вона може або не може зупинити Китай – питання окреме. Головне – факт спроби схопити конкурента за горло через заборону на використання конкретної технології.
До речі кажучи, точно таким же чином США душать Іран, примушуючи залежні від Вашингтона транснаціональні корпорації від участі в іранських нафтогазових проектах. В тому числі європейські, як ту ж французьку Total.
Втім, Іраном справа не обмежується. За останні п’ять років подібна практика стала повсюдною. І стосується вона не тільки американців. На хвилі майданної істерики України Євросоюз частково перекрив Росії доступ до низки критично важливих європейських технологій і обладнання.
Причини, що лежать в основі складної тенденції, повністю прозорі. Глибина взаємної економічної і технологічної інтеграції у глобальний світовий ринок, переваги, стає очевидним недоліком. Приклад Китаю наочно показує: зараз мало сконцентрувати в себе більше всіх грошей. Хто б там що не фантазував про постіндустріалізм, визначальним залишається досягнення у себе максимальної концентрації саме виробничих потужностей.
Той, хто виробляє більше всіх споживчих товарів, в кінцевому рахунку, забезпечує собі можливість з їх прибутку масштабніше фінансувати наукові розробки, що підсилюють технологічну перевагу. В умовах хронічного спільного ринку воно стає ключовим фактором забезпечення світового лідерства.
Пам’ятаєте історію зі спробою створення в Росії власного YotaPhone у 2013 році? Вона провалилася тому, що створити затребуваний ринком передовий продукт на чужій елементній базі, з використанням чужих технологій та іноземних комплектуючих, та ще й не на своїх заводах, сьогодні неможливо. Такі спроби завжди будуть програвати лідерів в очах кінцевих споживачів.
Переламати цю тенденцію можна лише у випадку виникнення нової технологічної революції, за масштабом порівняно з аналогічним процесом кінця XIX — початку ХХ століття, коли на зміну коням прийшли пара та електрика. Хоча науковий світ сповнений численних привабливих обіцянок – штучний інтелект, мережі 5G, промислові принтери, роботизація, нові матеріали з фантастичними характеристиками і все таке інше, в дійсності далі простих мрій справа поки не йде. Всі сьогодні пропонується на перевірку виявляється лише комбінацією або незначним ітераційним поліпшенням вже існуючих рішень.
А час іде, і разом з ним зростає масштаб загрози втрати геополітичної суб’єктності існуючими країнами та їх спілками в загальній технологічній і економічній гонці. Саме усвідомлення цього моменту і змушує Вашингтон настільки принципово рубатися з Китаєм. Не покрываемое іншими доходами сукупне негативне торговельне сальдо в обсязі 4,5% річного ВВП просто не залишає Америці іншого варіанту дій.
Та й не тільки їй. До усвідомлення суті складається тенденції вже приходить Європа і сам Китай. За останні три роки добре видно падіння темпів реалізації їм свого глобального проекту «Пояси і Шляху». Замість розширення частки в загальній світовій торгівлі зі всіма найбільшими ринками планети, Пекін все виразніше говорить про необхідність формування зони спільного процвітання лише в межах кордонів Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Тим самим ми стаємо свідками повторення вже мав місце в минулому фундаментального процесу розпаду загального імперського економічного простору на сильно ізольовані феодальні уділи. Так пішов в історію Стародавній Рим. Так розпалася Київська Русь після деградації шляху з варягів у греки.
Хіба що в сучасних умовах результат має дещо більший масштаб. Замість окремих міст і максимум провінцій, аналоги феодів виділяться країни та їх об’єднання.
Аналогія з феодами виникає повернення до насамперед територіальним принципом визначення кордонів. На американському континенті процес зайшов найбільш далеко. Там новий уділ вже охоплює США, Мексики і Канади. Перспектива конфігурації китайського світу згадана вище. Доля Європи поки залишається досить туманною. Як і перспектива Росії по формуванню власного замкнутого кластера.
Але формувати його все одно доведеться. Інші варіанти відсутні. В тому числі і через неможливість іншим шляхом зберегти, а тим більше розширити власну промислову та науково-технічну базу. Переконливим підтвердженням тому служать наслідки для нас, західних санкцій, тільки в результаті протистояння яким ми таки зуміли домогтися продовольчого самозабезпечення і почали відроджувати промислові галузі.
Втім, тільки цим справа не обмежиться. Неофеодальний розпад неминуче призведе і до розриву технологічного співробітництва. В іншому випадку занадто великий ризик опинитися в критичній залежності від сусідів, які одного дня можуть вирішити його використовувати для політичного тиску. Як це зараз роблять США по відношенню до Китаю, а також іншим країнам.
Так що далі слід очікувати зростання технологічної несумісності не тільки на рівні операційних систем мобільних пристроїв, але і всього базового обладнання в цілому. До цього зазвичай завжди приходять всі розробники, йдуть до своїх цілей суворо власним шляхом і без інформаційного обміну з сусідами.
Однак подібний результат навряд чи слід вважати для нас поганим варіантом майбутнього. Як вже неодноразово показував колишній історичний досвід, найкращих результатів і найбільших успіхів Росія домагалася в першу чергу тоді, коли просто не мала іншого вибору.
Олександр Запольскис, ІА REX