На початку вісімдесятих я служив на посаді ПНШ по спецзв’язку в одному з авіаційних полків. Частенько бувало так, що мені доводилося заміняти свого дивізійного шефа – начальника восьмого відділення. То у нього відпустка, то навчання на курсах, то ще щось. Відповідно, всі ті завдання, які йому нарізали зверху на рік, падали на мої плечі. Зокрема це стосувалося планових перевірок військових секретних проваджень, яких у місті було предостатньо.

Довелося якось перевіряти навіть військову прокуратуру. Але пізніше це мене здорово виручила.
Збираюся їхати в чергову відпустку. Природно, з родиною. Та ось невдача: дружина перейшла на нове місце роботи, і пропрацювала там всього трохи більше півроку. Пішла відпрошуватися у начальниці, а та ні в яку. Ніякі доводи не подіяли. Я вже хотів завдати їй візит і натиснути, але дружина заперечила. Не хотіла псувати відносини. Гаразд, переніс свою відпустку з літа на зиму. Так навіть і краще. З’їздимо на Новий рік в гори, покатаємося на лижах. Спланував заздалегідь всі відпускні поїздки, замовив путівки на військову турбазу.
Настав час, дружина написала заяву на відпустку, понесла його начальниці. Приходить додому вся в сльозах.
– Що сталося? Чому сльози?
– Не дають відпустку!
– Це що ще таке? Тобі ж годиться, ти ж відпрацювала майже рік.
– Каже, ти матеріально відповідальна особа. Мені нікого призначити замість тебе.
– Ну, так це її проблеми. І що, тепер орати без відпусток? Так справа не піде.
Саджу дружину за стіл, даю папір, надиктовую їй текст нового заяви на відпустку. Вставляю обороти типу «відповідно до статті такої-то Трудового кодексу», «відпрацювала 11,5 місяців», «плановий відпуск чоловіка-офіцера», «оплачені путівки» і так далі.
На наступний день беру цю заяву і йду сам до цієї, не знаю, як її назвати, начальниці. Входжу, представляюся, ввічливо цікавлюся питанням про відпустку. Та заводить казку про білого бичка про виробничі проблеми, відсутність наступників тощо. Кладу перед цією бестолковкой заготовлене дружиною заяву на відпустку, даю можливість прочитати, зрозуміти і супроводжую написане своїми словами: «Ось заява. Будь ласка, напишіть на ньому свою резолюцію. Можете писати все, що вам завгодно. В тому числі ваші виробничі проблеми».
Та спонукає заяву мені назад без резолюції і підписи. Розуміє, що одна справа сказати, слова до справи не підшиєш, а розписатися у порушенні закону – це вже загрожує.
– Ні, я не можу надати їй відпустку.
– Ви готові обґрунтувати свою позицію перед прокурором?
Мадам дещо знітилася, але, мабуть, вирішила, що я беру її на переляк. Типу де ти і де прокурор. Ну що ж, будемо лікувати запліснявілі мізки.
Ввічливо прощаюся, виходжу і прямо їду до добре знайомого військовому прокурору. З ним ми непогано порозумілися під час моєї перевірки, яка була не так і давно. Сподіваюся, не встиг забути. В ту перевірку я підказав йому і його працівнику секретки чимало корисних речей, які досвідчений офіцер-шифрувальник добре знає. Та й акт я йому написав тоді дуже навіть пристойний. Настав час і йому допомогти мені.
І прокурор не підвів. Зустрів мене дуже привітно, і я розповів йому про всі відпускних проблеми своєї дружини. Той записав всі необхідні дані моєї дружини, назва її контори. Потім набрав номер міського прокурора. Судячи з розмови, вони були добре знайомі і, мабуть, дружили. Розповів йому мою епопею, продиктував необхідні дані, прослухав відповідь. Потім попросив мене трохи почекати в коридорі, поки йому зателефонують.
Хвилин через десять він запросив мене до себе в кабінет. Сказав, що все залагоджено, я сміливо можу їхати з заявою до цієї начальниці; міський прокурор пояснить їй політику партії і уряду.
Повертаюся в контору моєї дружини, стукаю в кабінет начальника. Ту неначе підмінили, сама люб’язність, чи не мед виливає. Мабуть, не очікувала, що відповідь прийде так швидко.
– Ну що ж ви так відразу і до прокурора?
– А що мені ще залишалося робити? Ви відмовилися підписати заяву, пішли на порушення закону. До кого ж мені ще звертатися за дотриманням закону? Тим більше я вас попереджав, а ви не вникли.
Само собою, заяву було підписано миттєво.
Ми з дружиною благополучно з’їздили у відпустку, а коли приїхали, і вона вийшла на роботу, з’ясувалося, що за цей час їх контору відвідала якась інспекція, в тому числі на предмет перевірки виконання трудового законодавства. І як сказала дружина, нарили там неабияк. Начальниці моєї дружини мало не здалося. Після цього вона боялася навіть косо глянути на мою дружину. Ось так, не вставляй палиці в колесо іншому – ціліше будеш.