Поки європейці обирають парламент, намагаються безболісно розлучитися з Великобританією, сперечаються про «Північному потоці» і в цілому будують плани на майбутнє, на Балканах розгорається тліючий багато десятиліть конфлікт, який поглине всю Європу

Різко загострилися і без того ворожі відносини між Сербією та самопроголошеною Республікою Косово — краєм, який Белград вважає своїм. На цей раз відправною точкою для спалаху стало зроблене косовським лідером Хашимом Тачі заяву про намір створити єдину державу з Албанією і приєднати до нього південні сербські муніципалітети, де більшість населення складають албанці. За цією заявою ясно видно курс Пріштіни і Тирани на втілення ідеї «Великої Албанії».
Це вже не жарти і не фантазія албанських націоналістів. Саме після заяви Тачі про об’єднання з Албанією косовоалбанский спецназ всупереч наявним угодам і під надуманим приводом «боротьби з корупцією» 28 травня вторгся в північні муніципалітети Косово, населених сербами. У відповідь Белград стягує війська до кордону з Косово. Президент Сербії Олександр Вучич заявляє, що військові готові захистити свій народ.
Питається, кому треба роздмухувати конфлікт. Аж ніяк не сербам. Вони безуспішно вже багато років, ще до самопроголошення незалежності Косово в 2008 році, намагаються хоч якось, переступивши через власну біль про втрачену колиски сербського народу, яким є край Косово і Метохія, знайти шлях до шанобливого співіснування з косовськими албанцями.
Косовари свідомо загострюють ситуацію, створюючи приводи для «підсилення захисту від сербської агресора». При потуранні США і ЄС вони провокують Сербію на якісь військові акції, які стали б «очевидним і тому законним» виправданням для Пріштіни знайти захист у своєї «старшої сестри» — Албанії.
Між тим заява Тачі про курс на злиття з Албанією хоч і прозвучало сенсаційно, однак не було абсолютною новиною в контексті попередніх подій. Ще в травні 2018 року парламент Косово скасував контроль своїх громадян на кордоні з Албанією. А роком раніше Тачі попросив президента цієї країни надати громадянство всім жителям Косово. Крім того, прем’єр-міністр Албанії Еді Рама раніше заявляв, що «не виключає» можливості об’єднання з Косово.
Все це ланки одного ланцюга, в кінці неї — створення «Великої Албанії», у складі якої реалізатори цієї ідеї бачать саму Албанію, Косово, заселені албанцями частина територій Північної Македонії і південні райони Чорногорії, а також південні муніципалітети Сербії і навіть албанські анклави на півночі Греції.
В ЄС не можуть не знати про намір Албанії та Косово об’єднатися. Але таке враження, що там не хочуть помічати очевидних речей. І в цьому контексті дуже цікаво заяву єврокомісара з питань розширення Йоханнеса Хана, який буквально днями сказав, що Європейська комісія рекомендувала Раді ЄС почати переговори з Албанією і Північної Македонією про вступ цих двох держав у Європейський союз. Чи Не вийде так, що проблему визнання Косова з Сербією ЄС вирішить наступним шляхом: Косово дозволять влитися в Албанію, а потім Албанію вже в нових межах втягнутий в ЄС?
А що з Північного Македонією? Фактом залишається грубе втручання Албанії та Косово в політичні процеси в цій країні з метою забезпечити албанської меншини (близько чверті населення) вагомі привілеї, які ущемляють інтереси слов’янського більшості.
Після виборів до парламенту в кінці 2016 року підтриманий Заходом Соціал-демократичний союз Македонії (СДСМ) заручився підтримкою партії албанської меншини ДУЇ і вимагав від тодішнього президента Георге Іванова дозволу на створення уряду. Союз СДСМ і ДУЇ був укладений на умовах, які отримали назву «албанська платформа».
Головне з цих умов — федералізація країни за етнічним принципом, поділ Македонії на слов’янську і албанську частини. Президент Іванов пручався. ЄС і США в цій кризі зайняли сторону СДСМ і албанців. А Хашим Тачі заявив, що «албанці в Македонії повинні взяти ситуацію в свої руки».
Врешті-решт було сформовано уряд СДСМ Зорана Заєва, яке зобов’язалося, по суті, діяти на «албанської платформі». Президентом країни вже з новою назвою — Північна Македонія — з 19 травня цього року став кандидат від СДСМ Стево Пендаровский.
Сьогодні ситуація як можна зручніше складається для косоварів і албанців в цілому. Вони фактично шантажують колективний Захід, розуміючи, що в разі реального конфлікту з Сербією він завжди стане на їхній бік, як став у 2008 році, визнавши незалежність Приштини від Белграда. Підвівши конфлікт із Сербією до небезпечної межі, албанці можуть поставити Європі і всьому Заходу ультиматум: визнайте легітимність об’єднання Албанії та Косово.
Наступним кроком буде поділ Македонії та Чорногорії на слов’янські та албанські частини та приєднання останніх до Албанії. Захід знову це прийме. Потім послідує вимога про «порятунок» албанців на півдні Сербії, яким, мовляв, загрожує «гуманітарна катастрофа» або щось в цьому роді.
Ігор Пшеничников, Вісті