Мабуть, розповім вам цю епічну сагу про горе-туристів, які прославилися на весь Казахстан в минулому квітні 🙂 Докладно, в деталях і без зайвих фантазій, бо і без них вийшло досить феєрично — хоч книгу пиши. Почну-з дозволу…
Ми виїхали з Самари вже заполдень, пообідавши магазинними пельменями у Льохи bepowerback в квартирі. Швидко перекидали речі з мого Outlander в його Прадик, трохи провозившись з багажником-наметом. Кордон з Казахстаном пройшли швидко, покаталися по Уральському і вирішили їхати в сторону Атирау, по дорозі зупинившись на нічліг у якомусь мотелі. Знайшовся він у 20 км від міста, було вже сильно північ. Тим не менш, нас прийняли і розмістили.

Вранці встали разом з узбеками, які мігрують на своїх білих, перевантажених «Ларгусах» в Росію. Доїхали до Атирау і спробували доїхати до кромки води Касписйского моря. Зрозуміли, що її тут не існує — вся берегова лінія щільно заросла очеретом чи як це там називається… В цей день за планом ми повинні були доїхати до Бейнеу, що і передбачувано сталося. Абсолютно нудна і нецікава дорога. Намотування асфальту на шини. Пожирання кілометрів. Накрутка одометра…
Правда, вже ближче до заходу побачили біля дороги стадо верблюдів. Світло досить красиво лягав на їхні волохаті горби для того, щоб ми зупинилися і побігали за цими кораблями пустелі.
Застрявшие в Босжире. День 1
Коли приїхали в Бейнеу було вже темно. Покаталися по готелям в пошуках оптимального за ціною і якістю ночівлі. Зупинилися в «Арне». — дуже недурственное місце за середньою для Казахстану ціною. До речі, в готелі є міні-кафе, де подають свіжі і дуже смачні манти. Ну да ладно, трохи відволікся…
Ніч обіцяла бути зірковою, тому витрачати її на сон було б необачно. У мене вже були розставлені крапки потенційно хороших місць для нічної зйомки, і одна з них була всього в 20 км від Бейнеу. Залишивши особливо втомлених компаньйонів до їх затишних номерах, втрьох подалися на зустріч темряві і невідомості. Нею виявився меморіальний комплекс, стародавнє кладовище і мечеть Бекет-Ата. З ім’ям цього святого і проповідника пов’язано безліч місць в Мангистау. Ми ще не раз почуємо його на нашому шляху…
У темряві ми не відразу знайшли кладовище, повернувшись на це ж місце з половини зворотного шляху. Пройшовши через невеликий парк ми опинилися на відкритому просторі серед старих могильних каменів і усипальниць під міріадами розсипаних по небу зірок. Але штучна підсвітка, створювана величезним доданими прожектором, ніяк не вписувалася в містичний пейзаж. Замерзлі, повернулися в готель і заснули мертвецким сном.
Застрявшие в Босжире. День 1
За наступний день нам потрібно було проїхати залишилися 160 км асфальту по напрямку до Актау і згорнути в безкрайню казахську степ. Захід ми повинні були зустріти вже в урочищі Бозжира.
Коротка дорога до Бозжире йде через саму почитаемую казахську святиню — мавзолей і підземну мечеть Бекет-ата. Ми ледь не пропустили місце з’їзду з асфальту, ледве встигнувши помітити непримітний покажчик.
Застрявшие в Босжире. День 1
Суха піщана дорога схожа асфальту — в деяких місцях розганялися до 60-80 км/ч. Через пару кілометрів, посеред степу виявилося дуже сюрреалістичне місце.
Застрявшие в Босжире. День 1
Фантазія запрацювала!
Застрявшие в Босжире. День 1
То і справа дорогу перебігали табуни вільно пасуться коней. Від диких їх відрізняло клеймо, поголене на задній ляжке.
Застрявшие в Босжире. День 1
Куди не глянь — усюди безкраї простори степу Устюрта… І далеко не безпечні.
Застрявшие в Босжире. День 1
Цей верблюд знайшов тут свій спокій.
Застрявшие в Босжире. День 1
Цей ледве встав на ноги лоша вже встиг нагодувати собою трьох величезних степових орлів, яких ми злякали своїм наближенням. Хто був першим дегустатором свіжого м’яса — залишається тільки гадати.
Застрявшие в Босжире. День 1
Або читати по очах тутешніх мешканців. Не приведи Господь заблукати в цих краях і залишитися на ніч без вогню та зброї — випадки з людьми тут теж не рідкісні.
Застрявшие в Босжире. День 1
Ми їхали по безлюдній дорозі вже 2 години, і лише один автомобіль, який обігнав нас, підказував, що ми рухаємося в правильному напрямку. Десь в стороні назустріч пройшов дивний караван. Була якась гармонія форм учасників цієї процесії. Круглі горби верблюдів — круглий «пуголовок»-УАЗ…
Застрявшие в Босжире. День 1
Недалеко від Бекет-ата біля самої дороги здалися могильні камені стародавнього кладовища. Замшілі пам’ятники, вкриті арабською в’яззю, доповнювали містичний пейзаж Устюрта.
Застрявшие в Босжире. День 1
Незабаром з’явилися і люди, які живуть в цих місцях. Суворі місця народжують суворих людей.
Застрявшие в Босжире. День 1
Бекет-ата — знаменитий російський релігійний діяч і просвітитель, шанований як святий. За роки свого життя (1750-1813) уславився небайдужим до справ народу і людським доль. Будував мечеті і медресе, надавав великого значення розвитку моральності, гідності і єдності. У 40 років він побудував підземну мечеть в містечку Огланды на Мангышлаке, де і був похований.
Мечеть Бекет-ата є одним з відомих місць паломництва в Казахстані. Десятки людей щодня роблять чималий шлях, щоб побувати в цьому місці.
Застрявшие в Босжире. День 1
Тут побудовані просторі гостьові будинки на сотню ліжок, є місце для приготування їжі та відпочинку.
Застрявшие в Босжире. День 1
Сама підземна мечеть з усипальницею знаходиться в середньому ярусі масивної скелі, на самому кордоні плато Устюрт. Щоб дістатися до неї, потрібно пройти весь шлях, який видно на фотографії нижче. У тому місці, де стежка підходить до червонуватою скелі, і знаходиться вхід у підземну мечеть. Трохи далі можна побачити квадратну вертолітний майданчик, який спорудили для президента Казахстану. Але святий не допускає таких вольностей, і вертольоту ще жодного разу не вдалося приземлитися тут. Причина тому — дуже сильні вітри, які дмуть тут круглий рік. Кожен повинен пішки пройти шлях туди і назад, відпочиваючи в невеликих альтанках. Це традиція.
Застрявшие в Босжире. День 1
Ми не стали йти до монастиря, бо дуже поспішали спуститися з плато в Бозжиру і розбити там табір. У той момент ми ще навіть не уявляли, де саме знаходиться цей спуск.
Застрявшие в Босжире. День 1
Зверху відкривалися приголомшливі види на дно стародавнього океану Тетіс.
Застрявшие в Босжире. День 1
Ми проїхали ще декілька видових точок, зазначених у мене на карті, і помилувалися фанатическими крейдяними горами-останцями.
Застрявшие в Босжире. День 1
Нам потрібно було опинитися десь там, серед білих скель, але шляху вниз так і не було видно.
Застрявшие в Босжире. День 1
Через годину поневірянь по численних стежках, ми все ж знайшли дорогу, що веде з плато вниз. Вона йшла через базу дорожніх будівельників, які згодом зіграють в нашій подорожі найголовнішу роль. Ми швидко спустилися з плато і вже після заходу опинилися в абсолютно неземному світі білого крейди і стеклоподобных каменів з металевим дзвоном. Ніби це були осколки великого метеорита, що вибухнув над землею і рассыпавшегося на мільйони оплавлених частин.
Застрявшие в Босжире. День 1
Ще через півгодини вперлися в глибоку ущелину, яка відрізала шлях до Білій горі Бозжиры.
Застрявшие в Босжире. День 1
Ні на секунду не покидало відчуття якогось сюрреалізму і фантастичність. Ми прийняли рішення шукати об’їзд, щоб все ж прибути у заплановану точку зупинки. Вже зовсім стемніло, коли ми вийшли на фінальний відрізок шляху.
Застрявшие в Босжире. День 1
Фари в темряві вихоплювали лише найближчі 10 метрів вузької колії, відлитої немов з бетону. На ній виднілися свіжі сліди протектора — хтось зовсім недавно проїхав по цій дорозі туди чи назад.
Застрявшие в Босжире. День 1
Навігатор MAPS.ME показував абсолютну порожнечу в радіусі 40 кілометрів навколо. Дорога, по якій ми їхали, була позначена пунктиром. Зрідка від нього в бік йшов інший пунктир, потім ще і ще… Ми їхали так до тих пір, поки не досягли точки посеред НІДЕ. Навігатор повідомив бадьорим голосом: «Ви прибули в пункт призначення». Ми вийшли з машини і побачили АБСОЛЮТНУ ТЕМРЯВУ. Небо затягнуло хмарами і в осяжному просторі не було ні одного джерела світла, крім наших ліхтарів.
Раптом промінь одного з них вихопив у чорності примарний силует рогатої гори, знайомий мені по фотографій: ми на місці. Але місце це було жахливим і лякаючим в той момент: абсолютно гладкі, білі схили, позбавлені всілякої життя. Ми вже почали ставити намет, як раптом піднявся вітер такої сили, що відразу ж зірвав її і ледь не забрав. Покотилися По землі спальники, рюкзаки, пакети — ми ледве встигали ловити їх…