Що дивує людини з Росії, коли він опиняється в Країні висхідного сонця? Досвідом ділиться Надія Козуліна, яка вже два роки живе в Японії.
«У Росії холодно і п’ють багато горілки, так?» — швидше за все, це перше, а найчастіше і останнє, що ви почуєте від японця про Росію. При знайомстві вас обов’язково запитають, звідки ви і навіщо приїхали до Японії. При цьому, незважаючи на близькість країн, знання самих японців про Росії дійсно практично вичерпуються холодом і горілкою. Майже неможливо переконати людей в тому, що ви мало п’єте, — російська повинен пити багато. Один знайомий японець зізнався якось, що все життя думав, що Москва на Уралі — столиця повинна бути приблизно посередині країни, хіба ні? Але бувають і винятки. Одного разу я під настрій станцювала на концерті в клубі. Японці з залу кричали: «Пиріжки!», «Матрьошка!» і «До побачення!». Рідкісний артист отримує таку підтримку!
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония
Країна гномів
Мій зріст — півтора метра. Все життя я була найменшою: в школі, в інституті, на роботі. Мені рідко вдається дострибнути до поручнів в метро, а до кухонних полиць у друзів я можу дістати тільки зі стільця, як дитина, який тягнеться за цукерками. І тільки в Японії раптом все виявилося мого розміру! Маленькі вулиці, маленькі машинки, маленькі будиночки, в будиночках маленькі столики і стільчики, вагончики в метро не такі вже маленькі, але я можу триматися за поручень, не напружуючись. Більше не треба задирати голову вгору при розмові — середній зріст у людей тут всього сантиметрів на п’ять вище мого.
— Чому ви якось ніби побоюєтеся іноземців? — запитала я у подруги в інституті.
— Ну слухай, — сказала вона, — гаразд ще ти, ти нестрашна і розмовляєш. Але взагалі-то вони величезні! Всі величезного розміру, та ще й з купою м’язів! Будь злякається!
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония
А поговорити?
Мовна проблема — теж не остання у списку. Більшість японців вчать англійську в школі років з десять, і майже ніхто не може вільно розмовляти. Загадковим чином японці, пожили за кордоном хоча б рік, спілкуються без проблем, але все решта свято вірять, що вивчити англійську японець чинності неповторності рідної мови не може. Розгадка, швидше за все, не у складності японського, а у шкільній програмі: зазубрювання слів і граматики, натаскування на тести і майже ніякої розмовної практики. Плюс загальне сприйняття Японії як маленького окремого світу, звідки вибиратися у величезну і страшну кордон особливо і нема чого, не додає мотивації. Готуйтеся до того, що деякі аборигени будуть тікати і ховатися від вас просто тому, що вони не говорять по-англійськи!
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония
Хаміте, парниша!
Мало нам лінгвістичних труднощів — так ні, є ще і культурні. У Росії місця багато, народу мало, зручно розмахувати руками або переїжджати в Сибір, якщо що. Поля, простори!
Чисельність населення Японії відрізняється від російської всього мільйонів на двадцять. І вся ця юрба поміщається на кількох маленьких островах, які ще були досить довго закриті від іноземців — нікуди не дінешся, доводиться вчитися жити разом. Ввічливість японців спочатку здається сюрреалістичної. Починаючи від практично, за нашими поняттями, лестощів у повсякденних розмовах, продовжуючи довгими тирадами і зворотами на кшталт «милостивий государ» в банках і готелях і закінчуючи самим незручним для нас — неможливістю отримати прямий ясний відповідь на багато питань. Особливо пряма відмова. Японці розкажуть вам, що у вас неймовірно красивий колір сукні і укладання волосся сьогодні особливо вдалася, а вже як ви кажете на японському — ну краще їх самих прямо! А про ваше прохання вони подумають завтра. Спробуйте перепитати завтра — ой, щось дощик пішов, трохи пізніше вирішимо. Тут ще різні труднощі, знаєте… Тижнями можна вести продуктивні діалоги, але прямого «ні» вам не дочекатися.
За контрастом більшість іноземців здаються японцям вкрай нечемними. От взяв, встав і пішов, куди йому треба, не поклонився, не подивився по сторонам — не заподіє чи випадково комусь незручності, не вибачився на всякий випадок. Прямо говорить, що подобається, а що ні! Це як же можна!
Перенаселення — сувора річ, ось що.
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония
Непереможний гамбаримас
«Гамбаримас» неможливо перевести на російську, так і на інші японські мови теж. «Старайся щосили!» і «Удачі!» по-японськи виражається одним і тим же словом. Як це укласти в нашу голову, в якому удача представляється в першу чергу килимом-літаком, скатертиною-самобранкою, самохідної піччю з запасом пирогів і сірим вовком, яке здійснює за героя всю роботу? Аж ніяк. Нащадки самураїв вважають необхідним намагатися з усіх сил у всьому. Старання — вища цінність, важливіше результату.
Робота в традиційній японській компанії кого завгодно здатна довести до сказу. Ефективність співробітника у більшості фірм визначається не результатами його роботи, а часом, який він проводить на робочому місці, і ступенем втоми у виразі обличчя. Певна логіка в цьому, звичайно, є — але в реальності у багатьох компаніях співробітники просиджують штани перед моніторами з серйозним обличчям, з усіх сил намагаючись за три години виконати десятихвилинний обсяг роботи. Як у «Формулі любові»:
— Полагодити воза зможеш?
— За день зроблю!
— А за п’ять?
— Важкувато, барин. Але якщо постаратися, можна і за п’ять…
— А за десять днів?
— Ну, пане, тоді тут самому не впоратися. Помічник потрібен.
— Бери помічника!
У нашій культурі з орієнтацією на результат, скільки сил ви вклали, здебільшого нікого не хвилює. В Японії важливий процес — що в багатьох місцях вироджується в демонстрацію зусилля замість реальної роботи. Але треба визнати, що жахи підходу здебільшого проявляються саме в офісах: паперу, прийняття рішень, листування. Японські робітники, кухарі, ремонтники, електрики чудові. Жодних криво повішених карнизів, отклеивающихся шпалер, розвалюється асфальту. Все буде вирівняно до міліметра і дороблено до останнього гвинтика. Гамбаримас.
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония
Хто останній?
Ще одна приголомшлива річ — черги. Не в сенсі черг радянського часу за хлібом і молоком, звичайно. До повного потрясіння більшості іноземців, японці акуратно будуються перед дверима поїздів, перед ескалаторами, сходами, проходами. Натовп людей в токійському метро насправді вкрай організована — позначені всі місця на платформі, де зупиняється поїзд, і люди акуратно будуються в очікуванні, заходять у вагон по черзі і не обганяють один одного. Стрілками відзначені знову ж проходи по сходах вгору і вниз, щоб потоки не змішувалися. На ескалатори теж ніхто не намагається проскочити раніше, всі йдуть акуратною колоною або двома: «стійте праворуч, проходьте ліворуч».
Одного разу я летіла в Японію через Шанхай. У залі очікування відрізнити японця від китайця не так-то легко, але як тільки оголосили посадку, нації розділилися, як вода і олія. Китайці побігли натовпом, штовхаючись, японці негайно вишикувалися в колону. А здавалося б, одна і та ж Азія.
Крім метро, черги бувають в кафе. Варто якого-небудь місця потрапити в передачу на ТБ або якось ще вдало прорекламуватися — японці йдуть туди все відразу. Як у нас є мода на одяг, так само в Японії є мода на місця. Часто в парі хвилин ходьби буде ще кілька ресторанів, і часто не гірше, але важливо потрапити саме туди, куди зараз «йдуть всі». Перед входом у заклад ставлять лавки і вішають список очікування, і іноді люди чекають по кілька годин, щоб з’їсти особливо модний ланч. Вишикувавшись, зрозуміло, все в ту ж акуратну чергу.
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония
«Стирчить цвях забивають»
Відома японська приказка натякає, що Японія — не зовсім зручна країна для білих ворон. Колективні цінності тут важливіше індивідуальних, і, якщо ви дуже відрізняєтеся від оточуючих, вас будуть намагатися привести до спільного знаменника так чи інакше. Лінгвістично знову ж таки одним і тим же словом виражається «відрізняється» і «неправильний». Вписатися в колектив набагато важливіше, ніж розвинути особисті здібності й індивідуальність. Особистої свободи взагалі небагато — здебільшого життя визначається вимогами суспільства: сім’я, робота, повсякденне оточення.
Кар’єра в цілому організована досить жорстко: щоб потрапити на хорошу роботу, потрібно закінчити один з кількох відомих інститутів, а щоб у них вступити, треба перед цим потрапити в пов’язану з ними школу — обійти цю послідовність майже неможливо. Різкі зміни спеціальності, стрибки від одного заняття до іншого — все це важко, майже нереально. Життя середнього японця нагадує рух поїзда по рейках.
Є, звичайно, і винятки. Є художники, дизайнери, є невеликі приватні компанії та студії, де свої правила і повітря більше — інакше як би ми тут жили? Але в шість вечора в діловому центрі Токіо, коли з хмарочосів виливається натовп абсолютно однакових офісних працівників в костюмах, зі мною все ще трапляються панічні атаки. І я тікаю в провулки, де люди не так вже й багато заробляють і не приймають серйозних рішень, але виглядають і одягаються по-різному, сміються голосніше і не бояться іноземців.
А іноземцем ви тут не перестанете бути ніколи, будучи в деякому роді тією самою білою вороною.
Жизнь русских в Японии жизнь,Япония