Вболівальник «Зеніту», музикант і поет В’ячеслав Петкун бачив, як синьо-біло-блакитні завоювали титул чемпіонів СРСР-1984 і стежив за золотим сезоном-2018/19. У бесіді з кореспондентом «Спорту День за Днем» Тетяною Постниковой лідер групи «Танці Мінус» назвав гру команди Сергія Семака зрілої і пояснив, чому немає пісень про хлопців з Питомою за його авторством.
– Ви застали чемпіонство «Зеніту»-1984. З тих пір команда п’ять разів отримувала титул у першості країни. Яка перемога вам найбільше запам’яталася?
– Напевно, перше чемпіонство-84. Тоді я б зовсім юний, тому залишилися досить сильні враження. Звичайно, запам’ятався 2007 рік. Перший трофей в російській історії, якщо не враховувати Кубок-1999.
Я не можу розповісти, коли і як почав вболівати за «Зеніт». Не пам’ятаю. Маленький був. Це знаходиться за межею моєї пам’яті. Та й живучи в Пітері, не вболівати за «Зеніт» не можна.
– Дивилися матч «Зеніта» з ЦСКА, на якій вшановували синьо-біло-блакитних і відзначали дострокову перемогу в РПЛ? – Так, звичайно. Оціню його як зрілу гру «Зеніта». Пропустили. Відігралися. Забили ще. І ще могли забити. Грали з позиції сили. Треба розуміти, що завдання своє зенітівці достроково виконали. Вони були максимально розкуті. Мені здається, даремно ЦСКА став провокувати або як-то нагнітати атмосферу до такої, не дружній. Мені здається, це було певним подразником.
– Гру дивилися на самому стадіоні? – Ні, по телевізору.
– В той день на стадіоні був ажіотаж. Більш 61500 вболівальників. Та й ви самі не раз там були.
– Ми на відкритті «Газпром Арени» виступали! По недоліків сказати не можу. Єдине, мені здалося дивним, що там суцільний бетонну підлогу під полем. А так арена, звичайно, прекрасна. Мені здається, що ті люди, які зараз займаються розгойдуванням і організації дозвілля і якихось розваг під час матчів, працюють дуже добре.
– Недільний матч закінчився святкуванням людей перемоги під пісню Ленінграда «У Зеніті». А вам, як музиканту, хотілося б присвятити пісню улюбленій команді?
– Не виходить. Мабуть, я недостатньо талановитий у цьому випадку. Я не можу писати пісні про спорт. В цілому, мені вони здаються все досить трешовыми. Мало нормальних. Чудово переробив Баста пісню для хокейного ЦСКА («Мама, ми ЦСКА»). Ось це виглядає дуже правильно. Це такий одиничний, мабуть, приклад.
– Гімн «Зеніту» як раз-таки є переробленим, тільки з «Вечірньої пісні». Як ставитеся до цього? – Дуже добре ставлюся. Напевно, це кращий гімн. Можливо, звичайно, він у мене вже притерся, тому що з дитинства знаю його напам’ять. Я ставлюся до нього до чогось даним. Наприклад, подобається вам гімн Радянського союзу чи не подобається – не важливо. Він як би є і все. Тут також. Симпатичні категорії в даному випадку вже атрофовані.
– Вважаєте, що клуб міг би і обзавестися гімном власного виробництва?
– Хто повинен складати? Смольников і Анюков?
– Ні. Композитор чи музикант.
– Послухайте, у Зеніта є чудовий гімн. Я не думаю, що можна зробити краще і з музичної точки зору, і з точки зору текстової, і з історичної. Там дуже багато моментів, які пов’язані саме з історією клубу. Тому що як би велосипед винаходити? Гімн є. Він чудовий. Всі його знають, співають. Навіщо голову морочити?
Це як он у Спартака: кожен рік пишеться новий гімн, а то й по два. Пісню про Москву вони співають постійно, красиво. А все інше, як би, не застряє, не чіпляє, як мені здається.
Завантаження…