Відразу скажемо, що сьогодні ми хочемо позначити проблему, яка не сьогодні, і навіть не завтра, але постане перед нами у всій своїй красі. Це проблема вибору.

Час взагалі летить дуже швидко, і це тільки здається, що 2024-й рік десь там, за горизонтом. Насправді – озирнутися не встигнемо, а він на порозі. А разом з ним вельми і вельми непростий вибір: як жити далі, бо доведеться робити вибір.
Причому вибір не того, хто принизить себе в крісло президента. Це дуже просто. Потрібен лідер, який реально зможе повести за собою народ. А ось це – набагато складніше.
Але це необхідно. Особливо тим, хто потрапив під демократичну роздачу останньої чверті століття і реально за китайським прокляттю жив в епоху змін.
За короткий термін, а історично термін життя одного покоління — це ніщо, ми встигли пожити в радянській системі, в епоху дикого капіталізму, в епоху панування олігархів, в епоху великого дерибану багатств держави…
Сучасний росіянин живе в стані користувача керованими “американськими гірками”. Той, хто попереду, вибирає маршрут руху — прямо, вліво, вперед, вниз, вгору. А ми, в залежності від чергового “повороту”, “відчуваємо незабутні відчуття”.
Можна сперечатися про вічну проблему ролі особистості в історії. Можна сперечатися про систему управління країною як такої. Але сьогодні ці теоретичні диспути вже нецікаві. Всі чудово розуміють, що теорія, яка б гарна вона була, в разі перемоги призведе до суспільного вибуху. До чергової революції. Наша країна в минулому столітті зазнала такі потрясіння в повній мірі. “Весь світ насилля ми зруйнуємо…” виконати легко. Ламати не будувати. А ось “ми свій, ми новий світ побудуємо…” — справа складна, криваве, поєднане з безліччю поневірянь величезної кількості людей.
Ми не дарма почали статтю з міркування про швидкоплинність часу. 2024-й рік вже зовсім близько. Близько час, коли країна знову постане перед вибором президента. Епоха Путіна закінчилася. Це факт, ну якщо тільки Володимир Володимирович не вирішив встати в один ряд з радянськими генсеками і піти в інший світ безпосередньо з займаної посади.
Начебто це не модно. Так що впевнені, що рік 2024-й має все-таки стати роком нової надії, оскільки розчарувань команда Путіна в останні роки принесла стільки, що перераховувати не хочеться.
Навіть рік 2018-й був таким… обнадійливим. Останній термін, ось вже можна не озиратися ні на кого і вести вперед Росію. До власної конституції, до власної незалежної валюті, до процвітання народу…
Однак чомусь все сталося навпаки. І народ був «злегка» здивований пенсійної грабиловкой під виглядом «реформи», піком нахабства і хамства з боку чиновників по всій Росії і регулярними подорожчаннями все підряд від російських… ах да, у нас олігархів немає. Ну немає так немає. У нас немає причин сумніватися в словах Путіна і Медведєва. Нехай будуть якісь «особи, що володіють великою вагою». Ну або «впливові бізнесмени».
Які насправді керують Росією.
Нічим іншим пояснити те, що в кабінеті міністрів сидять фактично одні і ті ж люди, починаючи з часів Єльцина. Так, відбуваються перестановки, але тільки тоді, коли деякі панове відверто починають втрачати берега». Тоді їх, природно, міняють. Хоча приклади Чубайса і Сердюкова лише є підтвердженням того, що «ми своїх не кидаємо»…
Ми зараз просто дуже акуратно змінили саме таке негарне поняття «олігарх» на красиве «впливовий бізнесмен». Ці «впливові лідери бізнесу» вже не олігархи. Вони не займають державних посад. Такий собі аналог радянської категорії «червоних директорів», тільки працюють вони не в інтересах країни, а на власну кишеню. Чи не власний, але про це треба окремо розмірковувати.
Але для простих обивателів це вже виглядає досягненням. Навіть телевізійна картинка чергового заходи за участю перших осіб держави простій людині нічого не говорить. Сидять у перших рядах якісь люди, і що?
Зрозуміло, що просто так ніхто не випадково забреде в такі зали.
Хтось сумнівається, що ці люди впливають на рішення уряду? Досить просто подивитися навколо. Хто не знає про наше народне надбання — “Газпром”? А хто в курсі, який народ є власником цього надбання? Так-то зрозуміло, що той народ, про якого йдеться в рекламі і громадяни Росії – це різні спільності. І «народне надбання» «Газпрому» не є народним надбанням російського електорату.
Або інше надбання — “Роснефть”? Це один із прикладів, яких безліч.
А тепер спробуємо об’єднати вищесказане. Наша президентсько-парламентська республіка стабільна тому, що впливові люди мають можливість впливати на уряд, Думу і так далі для прийняття потрібних законів і рішень.
Зрозуміло, що це припущення викликає багато критичних зауважень з боку патріотичної більшості. Але скажіть, хто не знає того факту, що депутат “від сохи” в Росії неможливий? Депутатське місце коштує грошей. Великих грошей! Це ніхто не приховує. Навіть конкретні суми називаються.
І чим вище, чим більше влади, тим більше цінник.
Звичайно, є і виключення. Це партійна система. Сьогодні вона у нас складається з однієї-єдиної партії, яка приймає ВСІ рішення. Решта так, для створення видимості, що у нас є видимість багатопартійної системи і демократії.
Насправді, звичайно, нічого цього немає. І бути не може, ми просто не вміємо жити в умовах багатопартійної системи. А коли суть будь-якої партії, не важливо, як її можна назвати, ЛДПР, СР, ЕР, КПРФ, зводиться до того, щоб «відбити» витрачені на передвиборну кампанію гроші, а прийняттям або лобіюванням яких законів – не так вже й важливо.
Цікаво, ви коли-небудь давали гроші з власного гаманця на вибори депутата? Там зовсім небагато треба. Всього кілька мільйонів у будь-якій валюті або в рублях за курсом. Не давали? А хто давав? Для кого ці самі мільйони важать стільки ж, скільки для вас рублеві монети? А борг віддавати треба або не треба? А як будуть віддавати борг депутати?
Отже, система склалася.
Зовні вона виглядає як цілком працездатна команда державників, які усіма способами намагаються поліпшити імідж країни у світі, поліпшити соціальну захищеність народу, посилити вплив Росії на міжнародну політику і прочая, прочая, прочая…
А насправді система, при якій держава в першу чергу трепетно піклується про “здоров’я” багатих і впливових бізнесменів, а в другу…
І взагалі, хто сказав, що друга черга зобов’язана бути?
Але ми відволіклися. Ми ж про вибори…
Уявімо на секунду, настав 2024-й. Кандидати в президенти представляють власні програми, ведуть дебати на телебаченні, в ящиках виборців щодня з’являється купа макулатури з закликами. Все як завжди. Виборці визначаються з вибором. Демократія в дії. А що буде далі?
А далі можуть бути два варіанти. Російський і український.
Російський ми вже спостерігали. Це коли є вибір при повній відсутності такого. Один кандидат та інші… Коротше, як було на минулих виборах.
Хотілося б уявити такий розвиток подій, як на Україні. Коли народ підтримав свого кандидата. Не від партії влади, а свого. Вирішили, що Зеленський свій, і підтримали. Що з цього вийде за фактом, загалом, не наша справа зовсім. Головне, що сталося те, що сталося.
Цікаво, а чи може таке статися в Росії?
Що буде тоді, коли багаті і впливові раптом виявлять, що неправильний народ хоче вибрати “не того президента”?
Складно передбачити? Та ні, зовсім не треба передбачати. Треба просто подивитися на попередні виборчі кампанії. За місяць, може, трохи менше, спливуть “неспростовні докази” проти неугодного кандидата. У пресі підніметься виття з приводу чергового олігарха (злодія, корупціонера, брехуна, агента впливу, тут можна придумати все що завгодно), і все. І зовсім не важливо, що після виборів все це виявиться фейком. Результат буде досягнутий. Буде всенародно обраний той, хто розуміє політичний устрій країни і реально розуміє, хто править державою.
Сьогодні у нас є розуміння майбутнього. Залишається зрозуміти, що робити. Чи ми здатні протистояти владі багатих і впливових чи наша доля задовольнятися соковитою травичкою і нагулювати вагу, щоб потім бути з’їденими на званому обіді еліти? Відповіді поки немає.
Але розумна людина тим і відрізняється від копитних, що здатний думати і приймати рішення. Ми закликаємо думати. Думати і розуміти, що в Росії дійсно настає пора, коли знову спливуть ті самі слова «змін, ми чекаємо Змін».
Просто коли ця пора прийде, треба опинитися готовим до того, що настав час правильних слів і правильних дій.
Починаємо готуватися, або, як завжди, зійде й так?
Автор:Роман Скоморохів, Олександр Ставер

Джерело: http://odissey.net.ua/